Глу́хівці — селище міського типу в Україні, у Хмільницькому районі Вінницької області. Центр Глуховецької селищної громади. Населення становить 3373 осіб (станом на 2017 рік). Головне підприємство — ЗАТ «Глуховецький каоліновий завод». Крім цього є сільськогосподарський виробничий кооператив «Маяк». В смт функціонує середня школа, дитячий садок, працює клуб, декілька бібліотек.
За легендами, в період татарсько-монгольського завоювання 1237–1240 років поселення було зруйнованим, а потім знову відродилося.
Камінь і глина з давніх часів були предметом жвавих промислів і торгівлі жителів поселення. Вони в значній мірі підтримували добробут місцевого населення, від чого в народі виробилася поговірка: «Якби не глина і не камінці, то пропали б Глухівці». Ця приказка дуже характерно свідчить про характер занять місцевих жителів, які мали в дуже малій кількості орної землі. Особливо ця приказка відноситься до часу кріпацької залежності селян від поміщиків, коли торгівля глиною і каменем сприяла добробуту людей.
До початку XIX століття Глухівці були у складі Махновецького помістя графів Потоцьких, але за борги вони були розділені у 1796 році між 18-ма його кредиторами, а пізніше належали 12-ти володінням.
В 1800 році дрібномаєткові власники багато сімей розпродали на сторону. Внаслідок утисків селище збідніло. Багато людей померло від віспи, «чахотки» й інших хвороб.
На 1823 рік село стало малолюдне і убоге, всього 676 жителів. Устрій життя був патріархальний. Сім’ї були великі, на 14-16 чоловік. В XIX столітті населення вражало очевидців своєю бідністю і безкультур’ям. Школи в селі не було, серед жителів було лише двоє письменних.
Глуховецький каолін
З півдня селище прилягає до промислової зони Глуховецького каолінового заводу з кар’єром, де відкритим способом розробляється каолін, потужні поклади якого виявлені геологічними розвідуваннями для перспективного розроблення. Це одне з найбагатших покладів каоліну.
Глуховецький каоліновий комбінат був заснований у 1901 році для забезпечення паперових фабрик царської Росії та закордонних фірм. Власником його був Адельгейм П. Б.
Технологія виробництва каоліну була основана на примітивній техніці. Основним вантажним засобом був землекоп з лопатою і кайловщик, а транспортування сировини здійснювалося кінними підводами.
В 1925 році каолінзавод побудував залізничну гілку до ст. Козятин ІІ (с. Залізничне), якою і донині транспортується очищений та збагачений каолін.
Глуховецький кар’єр
Нині видобуток каоліну удосконалився. Задіяні прогресивні інноваційні технології, сучасна техніка, висококваліфіковані працівники, які пройшли стажування на сучасних каолінових підприємствах Німеччини.
Добута сировина транспортується на очищення та подальшу переробку. Для цього на комбінаті працює цех сухого збагачення каоліну та цех мокрого збагачення каоліну.
За останні 5 років було збудовано новий склад готової продукції, куди з цехів подається модифікований каолін.
Колишній директор Глуховецького каолінкомбінату Богачук Костянтин Григорович багато зробив для благоустрою та розбудови селища. За час його роботи директором були побудовані дитсадок, медичний комплекс (нині Глуховецька селищна лікарня), п’ятиповерхові будинки для сімей робітників-каолінщиків: за його ж клопотаннями було відкрито (уже після його смерті) залізничну пасажирську ст. Каолінова.
